Проблеми методологічної кризи науки в тому числі економічної, яскраво проявилися в кінці ХІХ — початку ХХ ст. Гострі наукові дискусії стосовно можливостей, засобів та напрямків еволюції наукового знання, альтернативні способи побудови наукової методології та категоріально-поняттєвого апарату створили В. Зеньковський, О. Хомяков, В.  Соловйов, С. Булгаков, С. Бердяєв, С. Франк, П. Флоренський, В. Лосский, та інші представники російської релігійної філософії "Срібного віку". У свою чергу, свій вклад у створення нової наукової політекономічної парадигми внесли О. Хомяков, С. Булгаков, К. Леонтьєв тощо. На жаль, подібний напрям розвитку економічної теорії був насильно перерваний в СРСР, внаслідок панування догматичної політекономії, і лише зараз відбувається поступове відродження та переосмислення цієї надзвичайно багатої ідеями спадщини. Серед безперечних здобутків цього напрямку економічної теорії, який іноді називають інтегральним або інтегралізмом [1, 22—31] є створення теорії прогресу, що базується на духовному розвитку людини, визначення ролі і місця слов'янського світу, розвиток методології особистості, принципово новий погляд на господарство, тощо.

Глибина розробок та закладений потенціал цього напрямку в деяких аспектах перевершують сучасні наукові концепції західних вчених стосовно майбутнього розвитку суспільства, його динаміки та особливостей. Найбільш завершеною в цьому відношенні є система поглядів С. М. Булгакова, яка має великі перспективи у застосуванні при вивченні суспільних трансформацій.

Мета даної роботи — знайти спільне і особливе в перехідних процесах за допомогою категоріально-понятійного апарату "Філософії господарства" С. М. Булгакова. Об'єкт — господарства країн, що еволюційно розвиваються та країн з перехідною економікою. Предмет — спільне і особливе в процесах трансформації. Методи: абстракція, порівняння, аналіз, синтез.

Коротко концепцію С. Булгакова можна охарактеризувати наступним чином. Бог створив світ, людей, ангелів ex nihilo, з нічого [2, 159]. Творіння, "жертва з любові" розуміється у якості укона (ού κὄν — безпліддя, ніщо), на відміну від меональної трактовки буття (μήον — невизначеність, дещо). Першим суттєвим актом творіння було запліднення укона Софійними ідеями, наділення укона меоном. Одночасно виникає буття і небуття як його межа, чого до акта творіння не було [2, 162—163]. Зійшовши у світ, Бог бажає жити у творіннях і є їх потенціями.

В свою чергу творінню притаманна антиномія свободи і необхідності: воно наділене свободою, і в той же час діє в межах необхідності — умов, заданих Богом. Тому С. М. Булгаков вважає, що "світ не може зовсім не відбутись" [2, 179—181]. Існує суттєва відмінність у розумінні взаємодії Бога зі світом. Так отці церкви вважали, що Бог є трансцендентним, але в своїх діях відкривається творінню через благодать або енергію, що створює передумови Його пізнання [2, 185]. У свою чергу С. М. Булгаков стверджував, що межею між Богом і світом є Софія, яка одночасно є ні тим ні іншим, але включає їх, любов любові, душу світу, що містить світ ідей, — закономірність, сила, що його об'єднує і організовує [2, 186—189]. На основі софійності світу ґрунтується людська телеологія в науці, техніці, господарюванні, та можливість оволодіння ним [2, 197]. У Софії в ідеї спільне і особливе існує як єдине. В цій реальній єдності та ідейній обґрунтованості всього сущого лежить джерело значимості загальних понять і їх практичності [2, 202—203]. В цьому положенні Булгаков істотно відходить від православної традиції, оскільки його використання призводить до статичності і суперечить принципу свободи.

Людина наділена Образом Божим, що в ній здійснюється трансцендентністю духу та причасністю до Таїн Божества, створена невизначеною іпостасною особистістю [2, 242—245]. Категорія "Іпостась" означає те саме, що "Особа", "Характер" [3, 70]. В кожній іпостаті відбувається об'єднання і сполучення в одній особі різних сутностей і природ. Відмінності у відношенні іпостасі — це коли існуючі під однією сутністю іпостасі відрізняються ознаками та величиною. Люди різняться у відповідності з їх особистісними рисами, характерними особливостями іпостасей. [3, 74—75]. Призначення людства — володіти Землею, але внаслідок гріхопадіння воно було приречено на господарство — "працю в поті чола свого" [4, 125—126].

Відповідно господарство за С. М. Булгаковим це боротьба за життя зі стихійними силами природи, боротьба між життям та смертю, свободою та необхідністю, механізмом і організмом [4, 39—42]. У своїй суті господарство з одного боку є необумовленою творчістю, а з іншого — рабство необхідності детерміноване потребами і користю, хоча початково вони були різними сторонами одного й того ж процесу [2, 306], [4, 182]. В господарстві йде боротьба з бідністю природною і соціальною, "послух" людини — засіб для достойного життя [2, 309]. За допомогою техніки (розвитку продуктивних сил) проблема бідності не вирішується, правильний шлях розвитку Булгаков вбачає у каятті, самообмеженні, моральному вдосконаленні та духовному зростанні людини.

При аналізі перехідних процесів така концепція дозволяє виділити спільне і особливе в господарюванні, акцентуючи увагу на наступному. Економіка постійно рухається від одного якісного стану до іншого. Завдяки наявності у людини свободи, напрямки розвитку економіки можуть бути різні. Спільне в економіці виявляється в руслі Софії — певних закономірностей господарювання. Наявність особливого обумовлена існуванням людської свободи та недосконалістю людського знання. Якщо суспільству вдається діяти в руслі законів, які відповідають Софії господарювання, то воно прогресує, і навпаки.

Кожна господарська епоха за С. М. Булгаковим, має свій моральний образ (іпостасну ознаку), що рідко враховується в дослідженнях. Це одна з найважливіших складових господарства, яка лежить в іншій площині і яку подекуди важко виявити, оскільки вона не завжди залежить від економічних факторів, техніки та знання, тощо. Визначальними чинниками її є: людські цінності, переконання, внутріішній світ та ін., що й формують конкретні риси економіки [5, 202—207].

Сучасний моральний образ господарської епохи не виглядає привабливим: війни за ресурси та владу у світі, розподіл людства на "золотий мільярд" з надлишковим споживанням та решту, що його обслуговує за свій рахунок, екологічна криза, яку важко зупинити, спрощення та стандартизація людського мислення тощо.

Такий прогнозований Булгаковим напрямок розвитку господарства суперечить Софії і веде до деградації. Внаслідок зосередження політичної економії на речових складових буття людини та чуттєвому пізнанні світу, методологічну обмеженість "економізму" та "економічного автомату" —людини, утвердженні політекономії як ідеології, суспільство постійно стикається з дією софійних економічних законів та проблемою самознищення [4, 9—11, 223]. Через нічим не лімітоване споживання та закон зростання потреб, ресурсів завжди буде мало, що провокуватиме війни та погіршення стану навколишнього середовища. Вихід можливий у добровільному зменшенні надлишкового споживання та життя в гармонії з світом.

Ще яскравіше ці процеси спостерігаються при революційних переходах. Так в СРСР була створена специфічна економічна система з домінуванням планових механізмів управління економікою, що не мала аналогів у світі. У функціонуванні командно адміністративної системи можна помітити як позитивну дію її передових елементів (планування господарства, система вищої освіти і т. ін.) так і застарілих (бюрократизм, тоталітарність та ін.). Коли останні стали переважати, радянська економіка опинилась в стані кризи. У зворотному, зумовленому системними диспропорціями, переході до загально цивілізаційного способу господарювання, чітко проявилась спільність цілей і різноманітність способів та результатів реформ. Тут, використовуючи науковий апарат Булгакова, можна зазначити, що рух до змішаної економіки є об'єктивним спільним моментом трансформації, а способи та результати — суб'єктивні моменти.

Господарський суб'єкт у "Філософії господарства" є іпостасним, з конкретними характеристиками у визначених часово-просторових обставинах. Він одночасно подібний і відмінний від свого родового поняття, з різними напрямками дії. Отже і національні господарства та їх суб'єкти (люди) здатні як наближатись чи віддалятись від змішаної економічної системи, так і отримувати різні господарські результати [4, 94]. Подібний аналіз дозволяє повернутись обличчям до конкретних ініціаторів і виконавців реформ, і частково вирішити проблеми теорії перехідної економіки, які виникають при співставленні економік постсоціалістичних країн. Результативність реформ та прогрес людства ставиться Булгаковим у пряму залежність від досконалості людини як особистості, від наближення її до свого першообразу в Богові [4, 172—174], що є важливим індикатором майбутньої успішності реформ. Реальна боротьба відбувається в душі кожної людини, від правителя до простого громадянина, між добром і злом, прогресом і регресом [4, 295—297]. Такий підхід є обернено протилежним до марксистського та економтеоретичного, що з виходом у рукотворне "царство свободи" людина буде самовдосконалюватись [4, 239]. Випробування достатком суспільства є сильним викликом, з яким воно досі не справляється, піддаючись омані першості та завершеності.

З точки зору методології, парадигма "Філософії господарства" ближча до сучасності, у відповідності з якою людина є неподільною духовно-метеріальною істотою [4, 217]. Виходячи з ідей Булгакова, орієнтація в пострадянських економіках на цілі швидкого збагачення за рахунок інших, прагнення "правильно" перерозподіляти, а не краще працювати, закономірно не може призвести до успіху, бо вони суперечать християнській моралі та загальнолюдським цінностям. З розпадом старої системи людина, головна причина соціально-економічного прогресу не стала кращою, натомість у неї сформувався рентоорієнтований тип свідомості в країнах СНД, що веде до секуляризації та занепаду суспільства. Саме вдосконалення якостей людини, в першу чергу духовних є, за Булгаковим, метою та вирішальним фактором розвитку господарства [6, 272—275].

Висновки: використання концепції господарства С. М. Булгакова дає змогу на теоретичному рівні розширити предмет економічних наук, застосовувати методологію особистості — змінити ставлення до людини та її моральних цінностей як джерела розвитку суспільства, закласти основи нової парадигми вивчення та функціонування господарства, виділити спільне у цілях та особливе у напрямках і результатах трансформації. На практичному рівні — аналізувати діяльність конкретних особистостей, людей, господарських суб'єктів у визначених обставинах господарювання, простежувати залежність суспільного розвитку від цінностей людства.


*Стаття надрукована в: С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХІ століття / За ред. В. Д. Базидевича. — К.: Знання, 2006. — С.206—212.

1. Яковец Ю. В. Интегрализм — ядро парадигмы обществоведения ХХI в. // Философия хозяйства. Альманах Центра общественных наук и экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова. — Москва: ИТРК. — 2001. — №2. — 288с. — С. 22—31.

2. Булгаков С. Н. Свет невечерний: Созерцания и умозрения. — Москва. Республика, 1994. — 415 с.

3. Михаил Пселл Богословские сочинения. Пер. с греческого, предисл. и примеч. Архим. Амвросия. — СПб.: РГХИ, Летний сад, Журнал Нева, 1998. — 384 с.

4. С. М. Булгаков Философия хозяйства. — М. 1990. — 412 с.

5. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. Том 1 / Пер. з англ. В. Шовкуна. — К.: Основи, 1995. — 614 с.

6. Булгаков С. Н. Основные проблемы Теории прогресса // Философия хозяйства. — М. 1990. — 412 с. — С. 261—310.