Про законопроект, поданий до Верховної Ради за № 4128, було висловлено до цієї пори вже багато різноманітних думок. Усі його головні перспективи та недоліки висвітлено у інформаційних засобах; аргументація прихильників та противників вичерпно доведена до широкого загалу. Здавалося б – усе вже зрозуміло і писати із цього приводу потреби немає. Так ця публікація і не з’явилася б, якби…якби на Вознесіння Господнє до Птичі вкотре не приїхали репортери каналу «1+1». Головним лейтмотивом, цим разом створюваного ними репортажу, було пропагування доцільності прийняття законопроекту добродія депутата Віктора Єленського (що ми й побачили у найближчих «підсумках тижня»).

Подробнее...

 

     Православний монах євангельському християнинові-баптисту радіти!

     З огляду на те, що книги із Твоєї приватної бібліотеки Ти мені вручив вже довший час потому, то відповідно дана епістолія із моїм на них резюме мала б з’явитись хронологічно набагато раніше. Проте ті випробовування, які Господь посилає у даний час на соборну апостольську Церкву, об’єктивно вплинули на той факт, що лишень зараз спромігся присвятити час цій моїй для Тебе заборгованості. Ти людина освічена і, звичайно, добре розбираєшся у сутності наших, так би мовити, суперечок із представниками самопроголошеного Київського патріархату. Вони претендують на наші храми, світсько-політичними методами намагаються зміцнити свої земні позиції і при цьому ображаються, що не тільки ми, а й увесь православний світ (й, почасти, католики) називають їх розкольниками. Колись і ви, баптисти, під час злету антихристиянської політики СРСР, були об’єднані із п’ятидесятниками (офіційно: християнами віри євангельської) у один союз. Але згодом, у 50-их, в часи потепління вони відкололись від вас – виник розкол і ніхто із обох сторін не спекулював на цьому із метою загарбати у опонентів молитовні будинки  та не робив із цього трагедії. Розкол – значить розкол; прийшов час і п’ятидесятники відійшли (будемо плекати надію – у вічність) і побудували свої будинки для зібрань. А нашим, ось, братам-розкольникам не йметься.

Подробнее...

 

У книжковій лавці Почаївської лаври нещодавно з’явилось нове, досить цікаве видання. Власне кажучи, це дві книги, які невід’ємно та логічно пов’язані між собою: Святе Євангеліє та Апостол. Новизна цього друку, здійсненого видавництвом самої лаври, полягає в тім, що тут читач Новий заповіт зможе прочитати двома мовами – церковнослов’янською та українською. Книга Святого Євангелія була видана раніше – у 2014 році, і налічує 432-і сторінки; Апостол побачив світ у нинішньому, 2015 році і має 524-и сторінки тексту. Паралельний текст Святого Письма надруковано вперше: ліворуч розташовані слов’янські рядки, а праворуч – ті самі вірші українською. Користь такого видання подвійна. Насамперед, читач, котрий не знає богослужбової церковнослов’янської мови, матиме змогу розпочати її вивчення, порівнюючи із українським текстом. А додатково – ті християни, котрі володіють церковнослов’янською, зможуть порівняти влучність українського перекладу.

Подробнее...

 

Доклад прочитан на международной конференции КРФО «Церковь и секуляризм: христианизация и секуляризм (к 1700-летию Миланского эдикта)», проходившей 22-23 сентября 2013 года в Киеве

Церковь является даром Божиим. Она не результат наших человеческих усилий, а наша Alma mater, наша млекопитательница. Она преподает нам Христа. Богословие необходимо для того, чтобы сделать Церковь – то есть Церковь как опыт и как Традицию – значимой для нас. Богословие должно быть экклесиологичным, оно не может быть самоцелью, неким увлечением для интеллектуалов.

Церковь, по словам св. Иринея, "насаждена как рай в этом мире"(Adv. Haer. V, 20, 2), но мир этот падший. Более того, зачастую Церкви приходилось, да и сейчас приходится, существовать в обществе нехристианском или даже враждебном по отношению к христианству; или в обществе, если не враждебно настроенном к Церкви и христианству, то полностью секуляризированном. В секулярных обществах возникают вопросы, на которые Церковь должна давать ответы, если она хочет сохранять свою актуальность и обращаться к современному человеку. По сути, это даже не Церкви важно быть "значимой" для того чтобы выжить, потому что Христос пообещал быть с Ней до скончания века и "врата ада не одолеют Ее". Скорее, именно ради мира Церковь должна быть значимой, потому что Христос пришел спасти "этот мир". В этом задача богословия.

Подробнее...

 

Доклад прочитан на международной научной конференции КРФО «Церковь и секуляризм: христианизация и секуляризм (к 1700-летию Миланского эдикта)», проходившей 22-23 сентября 2013 года в Киеве

Прошло уже больше двадцати лет с тех пор, как я на очередном пастырском собрании в Париже прочел небольшой доклад под названием «Богословие и Пастырство», в котором я рискнул, в виде рабочей гипотезы, дать пример предлагаемого мною метода для краткого курса пастырского богословия. Общий смысл его сводился к тому, что пастырство собственно не что иное, как практическое применение богословия, что всякое пастырское действие должно расцениваться и проверяться «правилом веры» и что такое действие должно являться прямым выражением сего правила, – короче говоря, что пастырство должно быть прикладной догматикой.

Затем я привел примеры совершения трёх таинств – крещения, брака и покаяния из современной пастырской практики, явно не соответствующих, а то и прямо противоречащих подлинному святоотеческому богословию, которое их обосновывает. Попытавшись раскрыть их истинный богословский смысл, я надеялся восстановить исконное их пастырское измерение для столь нуждающегося в нём современного человека. В нижеследующем изложении постараюсь следовать тому же методу.

Подробнее...