Не викликає сумнівів, що наукові праці Сергія Булгакова являють собою одне з кращих явищ вітчизняної економіко-філософської науки і є водночас одним з найцікавіших і показових проявів сучасної економічної думки. Про це свідчить і новизна його задумів, і серйозна продуманість науково обгрунтованих ідей, а рівною мірою дотримання чіткої логіки викладення матеріалу.

С. М. Булгаков — колишній марксист, що пережив кризу, ним самим охарактеризовану в заголовку збірника "Від марксизму до ідеалізму" (1903). Захоплення Булгакова марксизмом можна розподілити на три етапи. Перший — з 1896 р. до першою російської революції. Для Булгакова це період розчарування скоріше в інструментарії, ніж в етиці марксизму.

Друга стадія — з 1906 по 1912 р. Марксизм усвідомлюється як вчення про перемогу атеїзму зі своєю есхатологією — створення глобальної Держави майбутнього. Думками такого роду наповнені публіцистичні твори Булгакова, об'єднані двотомним збірником "Два гради" (1911).

Спроба Булгакова розібратися в особистості Маркса особливо цікава. Булгаков використовував існуючі біографічні матеріали для його характеристики. Маркс був неприємною людиною, у ньому було щось абсолютно недобре, це підтверджується всіма даними його біографії та відчувалося в його творах. Владне самоствердження — от основна риса Маркса; зневага до людської індивідуальності — от інша його риса, що додала особливе забарвлення всьому марксизму. Серце Маркса було сповнене ненависті й злоби. Марксизм із лютих почуттів хоче створити добре майбутнє. Він — самовдоволений атеїст, що прагне "вилікувати людей... від духовного рабства". Ця боротьба за постхристиянське суспільство була, на думку Булгакова, змістом його діяльності, надихала всю його теорію.

Докторська дисертація "Філософія господарства" (1912) замикає етап максимально напруженого протистояння Марксові та приводить мислителя до останнього етапу.

Булгаков в марксизмі бачить натуралістичний ізвод доктрини приречення, він пояснює його мобілізуючу силу. Тут, за Булгаковим, типологічна подібність і генеалогічна спадкоємність марксистського почуття прогресу з очікуваннями іудаїзму з найдавніших часів... [1, c. 891] У марксизмі "як теорії прогресу... при загальній секуляризації життя секуляризувався і давній іудейський хиліазм, що перетворився в соціалізм" [4, c. 114—115]. В очах Булгакова — він давня подоба соціології, дуже сумнівної, за його теперішніми поняттями, наукової дисципліни, що оперує, у надії спрогнозувати конкретні події майбутніми, граничними абстракціями.

Булгаківська теорія історичного прогресу грунтувалася на свідомому відторгненні марксизму. Фактично, у Булгакова не одна концепція прогресу, а дві: есхатологічна і хиліастична. Перша склалася в опозиції до прогресизму Канта і Маркса; вона трактує прогрес як дозрівання, самовиявлення і концентрація історично деструктивних і конструктивних сил із їхньою фінальною сутичкою в перспективі. Булгаков став бачити в марксизмі не помилку позитивістськи обмеженої думки, а цілеспрямоване створення постхристиянськой цивілізації (зауважимо, погляд цей оформився в нього біля 1906 р.), граничним вираженням цих деструктивних сил стало для нього вчення Маркса.

Сукупність статей цього періоду одержала назву "Два гради". Навколо першого граду конструктивно мислячих людей Булгаков сподівається зібрати нову громадськість, запобігаючи небезпеку відходу християнства з історії (і в протиставлення створення постхристиянського суспільства цифрової цивілізації). Проти і всупереч — будується інший град: вавилонська вежа цивілізації, позбавленої загальнолюдських цінностей ("новоєвропейської цивілізації" уточнював зазвичай Булгаков).

Але саме такий аналіз дозволив Булгакову зробити ряд прогнозів щодо можливих наслідків марксизму.

Пролетаріату доручається місія історичного здійснення справи створення постхристиянського суспільства; саме звідси, у зв'язку з цією місією — "заперечення загальнолюдських цінностей і загальнообов'язкових норм за межами класового інтересу" [3, c. 103]; якби не грандіозна мета, класова етика у Маркса позбавилася б свого пафосу.

Булгаков безпомилково прогнозує наслідки такої суцільної соціалізації постхристиянського, нового людства — становлення всесвітньої, тотальної державності — "держави-звіра" апокаліпсису — всупереч обіцянкам соціалістів щодо відмирання держави та настання безкласового царства свободи. Єдина, Всесвітня, глобальна держава є вищою й остаточною формою людського суспільства в уявленнях соціалізму, — підсумовує Булгаков.

Проте, Луначарський полемізуючи з Булгаковим ще в 1904 р. визначив результат всесвітнього прогресу: "...Як би не поширювався капіталізм, але набувши велетенського зросту, він зрештою викине на ринок величезну кількість споживчих товарів. Звідси гонитва за споживачами, пошуки їх на всій земній кулі. ...Ринок, хоч і зростає також, проте не безмежний, і капітал не в силах створити собі безмежну кількість споживачів... Англія поступово витісняється з світових ринків... Вона хапається за протекціонізм та імперіалізм. Заатлантичний колос (США — прим. авт.) погрожує і швидко насувається.

Незабаром дешеві товари капіталізму, що загрожують усьому прекрасному на землі, заполонять усі ринки… і капіталізм почне задихатися. ...Синдикати капіталу швидко приберуть до рук середні класи, поступово поставивши їх у повну залежність від себе; почнуться нечувані крахи... несамовита реклама... гігантів, у які відбудеться злиття капіталів перед своїм сконанням... І серед зникаючих підприємств, серед страхітливостей усіляких бідувань... серед грому і блискавок приведеної врешті в дію пекельної машини мілітаризму, серед сказу інтернаціональної бійки... перед здивованими очима... почнеться величний кінець усього" [1, c. 515—516].

Ще один прогноз Булгакова — про "культ особистості" як побічному продукті марксистської доктрини. "Віра в авторитет — така гносеологія економічного матеріалізму"; "таким радикальним культом героїв, у якому вони, фактично, наділяються атрибутом божества і спроможністю до вищого надприроднього знання, зненацька закінчується ця теорія" [5, c. 319—320].

Відміченість "звіром", в усій невизначеності цієї подоби означає, духовне падіння (притім не за переконаннями, якщо можна про таке говорити у випадках цього духовного озвіріння, але за примусом, від страху або заради користі)... "Далі слідує ще одна риса того ж поневолення державі, котра ще не знаходила для себе повного здійснення в стародавності, але одержує пророче підтвердження тепер. Це є поневолення економічного характеру, через карткову і тикетну систему розподілу господарських благ для задоволення першочергових потреб. Всім, хто зберігає і підтверджує свободу від деспотії звіра, виноситься господарський бойкот, позбавлення "продовольчих карт" із усіма його страшними наслідками — загрозою голоду" [6, c. 113—116]. Відміченість у даному випадку — виражає знак підданства і відданих почуттів у ставленні до супердержави майбутнього — всесвітнього тирану.

У Булгакова на цьому етапі загострена критика марксизму знаменно збігається з розумінням прогресу як трагедії, у якій діє людська свобода, трагедії, нерозв'язної у власних межах, — і координується з чітким протиставленням есхатології і хиліазму [1, c. 897].

Там, де була ідеологія, нині зяяє чорна діра. І відтіля віє тривожним космічним холодком... Зараз ми знову знаходимося на вирішальному переломі розвитку людської цивілізації, коли безапеляційно впроваджується нова деструктивна ідеологія "Нового Світового порядку", і в світлі цього знову і знову все актуальнішим є ознайомлення з дослідженнями нашого великого співвітчизника Сергія Миколайовича Булгакова.

---

^*Стаття надрукована в: С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХІ століття / За ред. В. Д. Базидевича. — К.: Знання, 2006. — С. 213—221.

1. С. Н. Булгаков: pro et contra. Т. 1. — СПб.: РХГИ, 2003. — 1000 с.

2. Булгаков С. Н. От марксизма к идеализму. СПб., 1903

3. Булгаков С. Н. Два града: В 2 т. М., 1911. Т. 1

4. Булгаков С. Н. Два града: В 2 т. М., 1911. Т. 2

5. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. М., 1912;

6. Булгаков Сергей, прот. Апокалипсис Иоанна (опыт догматического истолкования). Париж, 1948.