Публікація: Філіпенко Н. З історії філософської спільноти в Україні: Київське Науково-філософське товариство (1914-1919) // Філософська думка. – 2015. – № 3. – С. 74-88.

 Вивчення тих фрагментів історії філософії в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століть, пов’язаних з Києвом, що табуювалися в радянський період, дивним чином співпадає з самим ходом філософського процесу тієї доби: спочатку в фокус дослідницьких інтересів попали окремі персоналії [наприклад, Ткачук, 1997], згодом настав час реконструкції інституціюваної форми філософування, що відтворювала контекст і панораму традицій, в яких творили згадані філософи: спершу – академічної філософії в Київському Імператорському університеті св. Володимира [наприклад, Ґенеза, 2009 ] та Київській Духовній Академії [наприклад, Мозгова, 2004], потому – філософських товариств (Київських Релігійно-філософського (1908-1919) та Науково-філософського товариств (1914-1919)) [наприклад, Филиппенко, 2009], які стали місцем зустрічі і дискусій не лише викладачів філософських дисциплін учбових закладів різних рівнів, а й усіх тих, хто займався, або ж цікавився філософією, так би мовити, непрофесійно (однак, як виявилося пізніше, дехто з них залишив значний слід і в історії філософської думки).

На перший погляд, філософські товариства як неформальні об’єднання, що на початку ХХ ст. виникли в найбільших університетських містах Російської імперії, в тому числі й у Києві, можуть здаватись досить скромним чинником філософського процесу, певним несамостійним додатком до академічної філософії. Можливо, саме цим пояснюється те, що довгий час вони залишалися на периферії уваги дослідників історії філософії[1], однак останнім часом ситуація дещо змінилася.[2]

 Для того, щоб визначити те місце, яке належить філософським товариствам у філософській думці цього періоду, звернемося до свідчення сучасника тих подій – російського філософа Б. Яковенка: «Коли одинадцять років тому (у 1914 р. – Н.Ф.) вийшла остання книга «Логоса», ціла низка ознак свідчила беззаперечно про те, що наближається епоха філософського розквіту в Росії. Мати неабияку надію на це дозволяли, перш за все, суто зовнішні фактори: розмноження та посилена діяльність філософських товариств і гуртків обох столиць, народження нових філософських органів, частіша поява статей філософського змісту в суспільно-літературних і політичних журналах та газетах, зростання кількості різного роду та обсягу філософських публікацій...» [Яковенко, 1925: с. 195].

Подробнее...