Культурология
Н. Г. Филиппенко. Православие и культура:трудные вопросы отца Василия ЗеньковскогоДоклад прочитан на международной конференции КРФО «Церковь и секуляризм: христианизация и секуляризм (к 1700-летию Миланского эдикта)», проходившей 22-23 сентября 2013 года в Киеве Начну свое изложение со слов, которыми принято заканчивать и выступления, и статьи, с того, что отец Василий Зеньковский, родившийся в Украине в 1881 году, бывший профессором Университета св. Владимира в Киеве, затем профессором и деканом Свято-Сергиевского Православного Богословского Института и почивший в Париже в 1962 году, является одним из самых современных и актуальных православных мыслителей. Его заслуга в том, что он задал и себе, и всем нам те непростые жизненно важные вопросы, от которых нельзя уклониться, которые обязательно требуют ответа. Трудные вопросы, поставленные о. Василием Зеньковским, на самом деле, обращены не только к православным, поскольку касаются понимания того, как и почему смысловые установки современного секулярного общества ведут к его саморазрушению. А. Н. Родына. Церковный стиль русского и украинского языковДоклад прочитан на международной конференции КРФО «Церковь и секуляризм: христианизация и секуляризм (к 1700-летию Миланского эдикта)», проходившей 22-23 сентября 2013 года в Киеве Данное выступление – попытка подступиться к довольно запутанной проблеме соотношения церковного стиля современных восточнославянских языков и церковнославянского языка. Для начала следует уточнить содержание понятия «церковный стиль». Как ни странно, определения этого стиля не найти ни в русской, ни в украинской википедии, равно как и в других энциклопедических словарях; в том числе не упоминается он как особый функциональный стиль и в академическом «Лингвистическом словаре» [1]. При сравнении церковного с другими книжными стилями прежде всего выявляется его близость к художественному. Его языковую основу составляют ресурсы особой, молитвенной, художественности, включая различные тропы. Именно в молитвенных текстах церковный стиль предстаёт как эталонный для верующих. Самый простой способ проверить то или иное слово на совместимость с церковным стилем – представить его в молитве. Молитвенный настрой разрушают не только сниженно-разговорные и просторечные формы, публицистические и юридические клише, научные и прочие термины, но и любой языковой элемент, воспринимающийся в сознании русского православного человека как не связанный с церковнославянской стихией. Это не обязательно архаизм и даже не обязательно чистый по происхождению церковнославянизм, но ассоциативная связь с церковнославянским языком должна присутствовать. В определённой степени можно говорить о сохранении и в языковой ситуации современной России черт средневековой диглоссии – функциональной непересекаемости «высокого», предназначенного для общения с Небом, и «низкого», предназначенного для «горизонтального» общения, языков. Разница в том, что в средневековье теоцентрическое сознание наших предков чётко противопоставляло их именно как разные языки, тогда как в новое время высокая церковная лексика стала восприниматься как принадлежность «простого» русского языка. Катасонов В. Н. Точность науки, строгость философии, откровенность религииОпубликовано: http://www.katasonov-vn.narod.ru/sphr1.html Для всякого образованного верующего человека неизбежно встает задача самоопределения перед лицом культуры. Вера в Бога и благодатная жизнь, дарованная нам Богом в Его Церкви, есть великое сокровище, полнота истины и утешение для каждого христианина. Но чем глубже вхождение в церковную жизнь, тем острее встает вопрос: а что значит для христианина вся остальная культура ? что в частности, значат поиски истины в науке и философии ? “Что значит ?” можно понимать двояко: 1) в плане принципа демаркации этих трех областей - науки, философии, религии и 2) в плане вскрытия религиозного смысла науки и философии. В этой статье мы занимаемся вопросом “что значит ?” в основном, в первом смысле. Філіпенко Н. Г. М. Гоголь у контексті розмислів В. Зеньковського про православну культуру: митець–мислитель–людинаПублікація: Наталія Філіпенко. М. Гоголь у контексті розмислів В. Зеньковського про православну культуру: митець–мислитель–людина // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 602-603. Філософія. – Чернівці, 2012. – С. 135-139.
Анотація. В статті аналізується дослідження В. Зеньковським творчості, ідейних пошуків та особистості М. Гоголя, що спростовує стереотипи про конфлікт у ньому між митцем і мислителем, між його літературними творами та релігійним життям, а також розглядається, яке місце гоголівська тематика займала в розробці автором власної концепції православної культури. Книга «М. В. Гоголь» протопресвітера Василя Зеньковського (1881-1962) вийшла друком у 1961 році й була останньою фундаментальною публікацією автора за його життя. Що стосується критичного огляду як робіт про видатного письменника, що передували згаданій праці, так і тих, що з’явилися пізніше і повторювали їхні дослідницькі стратегії, то саме Зеньковському вдалося виявити найсуттєвішу ваду, притаманну їм, – відсутність серйозного вивчення самобутнього ідейного життя Гоголя: «Зазвичай ця сторона в творчості Гоголя відсувається на задній план або ж вивчається надто поспішно й поверхово, – тоді як в діалектиці внутрішнього життя Гоголя основне значення мали саме його ідейні пошуки», «ключ до різних зигзагів у житті та творчості Гоголя міститься в тому, що народжувалось в ньому самому з глибини його душі» [5, с. 143]. Зосередженість на можливих зовнішніх впливах на Гоголя, вивченні окремих аспектів його творчості без акцентування уваги саме на його самостійності та намаганні зрозуміти її суть, на думку автора, спричинили те, що «взаємне непорозуміння, яке намітилось в останні роки життя Гоголя між ним і російським суспільством, багато в чому продовжується й донині. Гоголя постійно стилізують дослідники, так само як і читачі, – замість того, щоб оволодіти усім змістом його творчості» [5, с. 144]. Столяр М.Б. Проблема сенсу життя в європейській культурі: дві парадигми
Рішення проблеми сенсу життя настільки сильно впливає на всі сфери людської життєдіяльності, що можна з повним правом стверджувати: сенсожиттєві цінності складають ядро культури, визначаючи її специфіку. Мова йде, звичайно, про пануючі в культурі світоглядні розуміння сенсу. Але якщо сенсожиттєві цінності представляють ядро культури в цілому, тим більше це відноситься до філософії. Древні і середньовічні культури були тим історичним простором, у полі якого склалися всі основні позиції з питання сенсу життя. Надалі ці позиції будуть змінювати лише свою понятійну форму. Саме тому новітня філософія робить такий наголос на витонченості мови, на переживанні своєї вербальної індивідуальності. По суті, пошуки істини витісняє прагнення до самовираження, а відсутність принципової новизни компенсується оригінальністю. Для сучасної людини розібратися у філософському матеріалі стає складнішим за вивчення іноземної мови. За сімома печатками залишаються для пересічної людини як баготовікові пошуки людством сенсу буття, так і наслідки втілення в життя певного сенсожиттєвого вибору. І людина обирає стихійно, рухаючися за течією основних сенсожиттєвих потоків. |