Проблеми методологічної кризи науки в тому числі економічної, яскраво проявилися в кінці ХІХ — початку ХХ ст. Гострі наукові дискусії стосовно можливостей, засобів та напрямків еволюції наукового знання, альтернативні способи побудови наукової методології та категоріально-поняттєвого апарату створили В. Зеньковський, О. Хомяков, В.  Соловйов, С. Булгаков, С. Бердяєв, С. Франк, П. Флоренський, В. Лосский, та інші представники російської релігійної філософії "Срібного віку". У свою чергу, свій вклад у створення нової наукової політекономічної парадигми внесли О. Хомяков, С. Булгаков, К. Леонтьєв тощо. На жаль, подібний напрям розвитку економічної теорії був насильно перерваний в СРСР, внаслідок панування догматичної політекономії, і лише зараз відбувається поступове відродження та переосмислення цієї надзвичайно багатої ідеями спадщини. Серед безперечних здобутків цього напрямку економічної теорії, який іноді називають інтегральним або інтегралізмом [1, 22—31] є створення теорії прогресу, що базується на духовному розвитку людини, визначення ролі і місця слов'янського світу, розвиток методології особистості, принципово новий погляд на господарство, тощо.