Під час Великого посту містами України прокотилася хвиля ідеологічної агітації. Зокрема велетенські рекламні щити із написами: «Реформації – 500 років. Рух, що змінив світ». Згодом (видно під впливом реакції православних), подібні прояви наочної агітації стали скромнішими і були розташовані вже не поблизу місць максимального скупчення людей. Проте протестантські конфесії таким чином про себе голосно заявили, і дали зрозуміти, що намагатимуться відсвяткувати цю важливу для них дату на якомога більш офіційному рівні.

            Треба визнати, що від часу останніх судом держави під назвою СРСР, і до нині, протестанти стали чисельними та помітними, хоча й подрібненими на усе нові конфесії. Закордонні проповідники, користуючись тим, що переважна більшість громадян Радянського Союзу 90-их років далеко відійшла від релігійності взагалі, не кажучи вже про традиційне Православ’я зокрема, насаджували чужорідні віросповідання; картаючи незнану дідівську віру, вихваляли баптизм, п’ятидесятництво, адвентизм й інше.

Выступление на круглом столе «Вопросы духовной безопасности в информационном обществе», организованном по благословению Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия Богословско-канонической комиссией при Священном Синоде Украинской Православной Церкви (6 сентября 2016 года)

1.        Проходя свое историческое поприще, Православная Церковь, равно как и каждый христианин, руководствуется основополагающим принципом: «В мире сем, но не от мира сего». Церковь есть Тело Христово, входящие в Которые члены охвачены дарованным свыше неотмирным единством, будучи примирены с Богом Крестной Жертвой Его единородного Сына. «Вся жизнь Церкви «светлеется Троическим единством священно-тайне», и, обратно, только в том и только то жизнь Церкви, что этим Божественным единством светится и ему приобщает», – писал отец Александр Шмеман, подчеркивая, что «…только этим единством свыше, в котором подлинная жизнь её, и благодать, и новизна этой жизни, отделена Церковь «от мира сего», только знанием и опытом этого единства познает его как «мир падший», образ которого проходит (1 Кор. 7, 31) и который обречен смерти». [1]

Про законопроект, поданий до Верховної Ради за № 4128, було висловлено до цієї пори вже багато різноманітних думок. Усі його головні перспективи та недоліки висвітлено у інформаційних засобах; аргументація прихильників та противників вичерпно доведена до широкого загалу. Здавалося б – усе вже зрозуміло і писати із цього приводу потреби немає. Так ця публікація і не з’явилася б, якби…якби на Вознесіння Господнє до Птичі вкотре не приїхали репортери каналу «1+1». Головним лейтмотивом, цим разом створюваного ними репортажу, було пропагування доцільності прийняття законопроекту добродія депутата Віктора Єленського (що ми й побачили у найближчих «підсумках тижня»).

     Православний монах євангельському християнинові-баптисту радіти!

     З огляду на те, що книги із Твоєї приватної бібліотеки Ти мені вручив вже довший час потому, то відповідно дана епістолія із моїм на них резюме мала б з’явитись хронологічно набагато раніше. Проте ті випробовування, які Господь посилає у даний час на соборну апостольську Церкву, об’єктивно вплинули на той факт, що лишень зараз спромігся присвятити час цій моїй для Тебе заборгованості. Ти людина освічена і, звичайно, добре розбираєшся у сутності наших, так би мовити, суперечок із представниками самопроголошеного Київського патріархату. Вони претендують на наші храми, світсько-політичними методами намагаються зміцнити свої земні позиції і при цьому ображаються, що не тільки ми, а й увесь православний світ (й, почасти, католики) називають їх розкольниками. Колись і ви, баптисти, під час злету антихристиянської політики СРСР, були об’єднані із п’ятидесятниками (офіційно: християнами віри євангельської) у один союз. Але згодом, у 50-их, в часи потепління вони відкололись від вас – виник розкол і ніхто із обох сторін не спекулював на цьому із метою загарбати у опонентів молитовні будинки  та не робив із цього трагедії. Розкол – значить розкол; прийшов час і п’ятидесятники відійшли (будемо плекати надію – у вічність) і побудували свої будинки для зібрань. А нашим, ось, братам-розкольникам не йметься.

Публікація: Назаров І.В. Світоглядні основи деяких парадигмальних засад класичної політичної економії // Парадигмальні зрушення в економічній теорії ХХІ ст.: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2015.  - Т. 1. - С.108-111.

 Твердження будь-якої науки, і економічна теорія не виключення, є завжди дедуктивними умовиводами з обмеженого кола апріорних положень, які не мають обґрунтування в межах самої науки та сприймаються на віру. Оскільки ж економічна теорія – напрямок соціального знання, в центрі якого знаходиться людина та принципи її суспільної організації, постулати економічної науки формуються у більш широкому, ніж сфера економіки світоглядному та загальнокультурному контекстах.

На нашу думку, існують два базових постулати, що формують «жорстке ядро» класичної політичної економії – антропологічний (концепт «економічної людини») та соціологічний (вчення про природний порядок речей). В основі обох цих апріорних положень лежав грандіозний світоглядний «зсув», що розвивався в європейській культурі з часів Ренесансу, суть якого полягала в розмиванні християнських уявлень про всесвіт як царину Божого Промислу та людину як образ Божий в ньому.