Статьи
В этом разделе представлены статьи членов КРФО по богословию и религиозной философии, опубликованные в различных изданиях
Катасонов В. Н. Границы науки и идеал целостного разума в русской религиозной философииПубликация: http://www.katasonov-vn.narod.ru/graniz.html Вступление Заканчивающийся век начинался под знаменем веры в науку, веры в безграничные возможности человеческого разума. Помимо собственно научно - технологической революции XX века эта вера поддерживалась еще и популярными утопическими проектами социальной саморегуляции общества. Безграничное развитие человеческого знания и социальные преобразования, проведенные на основе открытых объективных законов человеческой истории, должны были избавить человечество от нищеты, болезней, войн и открыть эру бесконечного прогресса и процветания... К концу XX столетия эта безусловная вера в науку рухнула. Внутри самой науки, в квантовой механике, теории элементарных частиц, теории множеств, теории хаоса, в современных биотехнологиях были обнаружены проблемы, решение которых требовало не просто новых позитивно - научных представлений, а аппеллировало к более фундаментальным вопросам о природе человеческого познания, о норме человеческого бытия, о соотношении веры и разума, о месте человека в мироздании. Крушение социальных утопий в XX столетии, обернувшихся на практике бесчеловечными тоталитарными режимами, еще более подорвало доверие к научному разуму. Партикулярность последнего, его принципиальная обусловленность философскими, ценностными, религиозными предпосылками все более выступила на передний план. Наука обнаружила свои границы и человек заново осознал, что научное познание не исчерпывает всей области знания, а представляет собой лишь очень малую и специфическую часть последнего. В качестве примера, рассмотрим попытки научного “обуздания” актуальной бесконечности в математике и логике XIX - XX столетий. Блуд А. А. Православная аскетическая феноменология (феноменология Гуссерля и умное делание)Публикация: http://www.bogoslov.ru/text/2295647.html Мой интерес к исихастской феноменологии начался с книги С. С. Хоружего «К феноменологии аскезы». Эту книгу он назвал не «Феноменология аскезы», а «К феноменологии аскезы», давая понять, что это только начало, а перспектива разработки этой темы предстоит большая – соотнесение феноменологического метода и метода исихазма. Вначале следует сказать, в чем плодотворность феноменологического метода (в данном случае – Э.Гуссерля) в умном делании. Гуссерль провозгласил девиз феноменологии – «Назад к вещам». Конец 19-го начало 20-го века - это была эпоха научного позитивизма, скептицизма и релятивизма в отношении к истине. Гуссерль не мог с этим смириться и стремился вернуться к истине как таковой. В «Картезианских медитациях» он говорит, что каждый философ должен начинать сначала, вернуться к опыту, вернуться к тому, из чего следует исходить, к истине. Истину Гуссерль понимал как непосредственную очевидность, как осознание – то, что я осознаю, то и есть (в моем осознании), не надо конструировать понятия, не надо совершать опосредованные умозаключения, напротив – «я это вижу (осознаю), и это есть (как осознанное)». Он опирался на опыт Декарта, на его - «я мыслю, следовательно существую». Это эгология, опыт очевидности своего эго, мыслящего «я», который на пределе стремиться к солипсизму. Исихастский же опыт соборен, церковен, поэтому на первый взгляд эти методы трудно сопоставить. Но попробуем взять ключевые операции феноменологии и соотнести их с опытом умного делания. Мы будем опираться не на понятия феноменологии Гуссерля, а на его практические методы, т.е. на те операции, которые он сам совершал, чтобы открыть поле истинного опыта. Гуссерлевские понятия М.Хайдеггер критиковал как подспудно метафизические, сам же стремился вырваться из плена метафизики (конструирования из разума понятий и набрасывания их на вещи) и прийти к более изначальному (нежели гуссерлевский) опыту. Філіпенко Н. Г. М. Гоголь у контексті розмислів В. Зеньковського про православну культуру: митець–мислитель–людинаПублікація: Наталія Філіпенко. М. Гоголь у контексті розмислів В. Зеньковського про православну культуру: митець–мислитель–людина // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 602-603. Філософія. – Чернівці, 2012. – С. 135-139.
Анотація. В статті аналізується дослідження В. Зеньковським творчості, ідейних пошуків та особистості М. Гоголя, що спростовує стереотипи про конфлікт у ньому між митцем і мислителем, між його літературними творами та релігійним життям, а також розглядається, яке місце гоголівська тематика займала в розробці автором власної концепції православної культури. Книга «М. В. Гоголь» протопресвітера Василя Зеньковського (1881-1962) вийшла друком у 1961 році й була останньою фундаментальною публікацією автора за його життя. Що стосується критичного огляду як робіт про видатного письменника, що передували згаданій праці, так і тих, що з’явилися пізніше і повторювали їхні дослідницькі стратегії, то саме Зеньковському вдалося виявити найсуттєвішу ваду, притаманну їм, – відсутність серйозного вивчення самобутнього ідейного життя Гоголя: «Зазвичай ця сторона в творчості Гоголя відсувається на задній план або ж вивчається надто поспішно й поверхово, – тоді як в діалектиці внутрішнього життя Гоголя основне значення мали саме його ідейні пошуки», «ключ до різних зигзагів у житті та творчості Гоголя міститься в тому, що народжувалось в ньому самому з глибини його душі» [5, с. 143]. Зосередженість на можливих зовнішніх впливах на Гоголя, вивченні окремих аспектів його творчості без акцентування уваги саме на його самостійності та намаганні зрозуміти її суть, на думку автора, спричинили те, що «взаємне непорозуміння, яке намітилось в останні роки життя Гоголя між ним і російським суспільством, багато в чому продовжується й донині. Гоголя постійно стилізують дослідники, так само як і читачі, – замість того, щоб оволодіти усім змістом його творчості» [5, с. 144]. Назаров И. В. Цивилизационная идентичность Украины: православный взглядПубликация: http://rian.com.ua/analytics/20120709/79111802.html
Общеизвестно, что, начиная с эпохи Просвещения и особенно после Гегеля и Маркса, линейная прогрессистская модель остается доминирующим трендом в осмыслении истории. Согласно этой гипотезе, все народы мира движутся по одной исторической колее в направлении «светлого будущего», однако в разных вагонах, вследствие чего и достигнут пункта назначения – рукотворного «рая на земле» не одновременно: США и Европа – раньше, Россия, Украина, Индия, Китай, Ливия, Сирия и др. – позже. Уяснив это, нам для минимализации исторических издержек следует старательней подражать странам «первого эшелона», действующим по отношению к народам-аутсайдерам по принципу «не умеешь – научим, не хочешь – заставим». Успехи Запада, подлинные или мнимые, так завораживают нас, и мы так смирились с ролью догоняющего, что воспринимаем альтернативную цивилизационную парадигму периодизации истории, выдвинутую еще в XIX веке нашими соотечественниками Н. Я. Данилевским и К. Н. Леонтьевым (а в ХХ веке развитую О. Шпенглером и А. Тойнби), скорее как экспонат в музее исторической мысли, нежели как плодотворную концепцию, во многом подтвержденную событиями ХХ – начала XXI веков. Столяр М.Б. Проблема сенсу життя в європейській культурі: дві парадигми
Рішення проблеми сенсу життя настільки сильно впливає на всі сфери людської життєдіяльності, що можна з повним правом стверджувати: сенсожиттєві цінності складають ядро культури, визначаючи її специфіку. Мова йде, звичайно, про пануючі в культурі світоглядні розуміння сенсу. Але якщо сенсожиттєві цінності представляють ядро культури в цілому, тим більше це відноситься до філософії. Древні і середньовічні культури були тим історичним простором, у полі якого склалися всі основні позиції з питання сенсу життя. Надалі ці позиції будуть змінювати лише свою понятійну форму. Саме тому новітня філософія робить такий наголос на витонченості мови, на переживанні своєї вербальної індивідуальності. По суті, пошуки істини витісняє прагнення до самовираження, а відсутність принципової новизни компенсується оригінальністю. Для сучасної людини розібратися у філософському матеріалі стає складнішим за вивчення іноземної мови. За сімома печатками залишаються для пересічної людини як баготовікові пошуки людством сенсу буття, так і наслідки втілення в життя певного сенсожиттєвого вибору. І людина обирає стихійно, рухаючися за течією основних сенсожиттєвих потоків. |